Unknown | страница 12
Фред — це Матильдин друг, шестирічний хлопчик, що мешкав одразу за рогом і цілими днями розповідав, якого чудового балакучого папугу подарував йому батько.
Отож на другий день, щойно місіс Вормвуд поїхала на чергову гру в бінґо, Матильда пішла до Фреда додому, щоб усе вивідати. Вона постукала в двері й запитала, чи не був би він ласкавий показати їй знаменитого птаха. Фред зрадів і повів її у свою кімнату, де у високій клітці сидів прекрасний блакитно-жовтий папуга.
— Ось він, — сказав Фред. — Звуть Чопер.
— Зроби, щоб він заговорив, — попросила Матильда.
— Це не можна зробити, — заперечив Фред. — Треба набратися терпіння. Він заговорить, коли матиме настрій.
Вони почали чекати. Раптом папуга сказав:
— Алло, алло, алло.
Точнісінько як людина. Матильда вигукнула:
— Неймовірно! А що він ще може сказати?
— Тррусони моїми кістками! — вимовив папуга, чудово підробивши голос якоїсь примари. — Тррусони кістками!
— Він завжди це каже, — пояснив Фред.
— А що він ще вміє казати? — запитала Матильда.
— Та більше нічого особливого, — відповів Фред. — Але ж і це просто диво, скажи?
— Неймовірно, — погодилася Матильда. — Позичиш його мені на одну-єдину ніч?
— Ні, — заперечив Фред. — Ясно, що ні.
— Я тобі за це віддам усі свої кишенькові гроші за наступний тиждень, — запропонувала Матильда.
Це вже була інша річ. Фред секунди дві поміркував.
— Ну гаразд, — погодився він, — якщо обіцяєш завтра повернути.
Матильда ледве дошкандибала до свого порожнього будинку, тримаючи обома руками височенну клітку. В їдальні був великий камін, і вона почала запихати клітку в димар, щоб її не було видно. Це було нелегко, та врешті-решт дівчинка з цим упоралася.
— Алло, алло, алло! — гукнув їй птах. — Алло, алло!
— Заткнися, телепню! — відповіла Матильда й пішла змивати з рук сажу.
Увечері, коли мати, батько, брат і Матильда, як завжди, вечеряли у вітальні перед телевізором, з їдальні голосно й розбірливо долинув через увесь коридор голос:
— Алло, алло, алло!
— Гаррі! — закричала мати й зблідла. — Хтось є в домі! Я чула голос!
— І я чув! — підтвердив брат.
Матильда підскочила й вимкнула телевізор.
— Цс! — прошепотіла вона. — Слухайте!
Усі перестали їсти й напружено прислухалися.
— Алло, алло, алло! — почувся знову голос.
— Це там! — вигукнув брат.
— Грабіжники! — просичала мати. — В їдальні.
— Мабуть, що так, — закляк на місці батько.
— То йди й упіймай їх, Гаррі! — зашипіла мати. — Піди й злови на гарячому!
Батько не поворухнувся. Він аж ніяк не поспішав туди бігти й ставати героєм. Обличчя його посіріло.
