И далее шел рассказ про "релігійний дурман на Україні". А. Бар-винский был выдающимся педагогом, общественно-политическим деятелем, историком. Его перу, например, принадлежала "Ілюстрована історія Русі від найдавніших часів після руських і чужих істориків. Львів, 1890". Украинка жаловалась дяде: "Найбільш мені приходилось завважати брак книжок по історії, своїй і чужій, а їх би читали напевне, тільки треба знати, як писати, — не так, наприклад, як написана історія Барвінського". Ненависть к Барвинскому объяснялась просто: это был галицкий общественный деятель христианского направления. Что и вызывало крайнее озлобление Украинки. Верный соратник Павлык был с ней абсолютно солидарен: "На Бар-вінського тут за його уваги у "Правді" всі обурені. Окуневський назвав його в очі падлюкою…"
По поводу же "релігійного дурману" он ее успокоил: "Ви не дуже сумуйте з поводу гадяцьких релігійних убивств: для мене вони все-таки доказ гарячого шукання правди і геройської безстрашності цих людей. З них могли бути прекрасні люди, якби їм дійсна просвіта, а не попівський чи навіть священно-письменний туман". Украинка про одержимих писала: "люди світла шукають". И для него религиозные убийства также были доказательством горячего искания правды и геройской бесстрашности этих людей вопреки поповскому туману (или даже "туману" Священного Писания). Два сапога пара. Не зря же Павлык присылал Украинке для перевода "на українське" немецкие безбожные вирши.
Про ее дядю О. Забужко пишет: "Драгоманов був чи не найкваліфіко-ванішим у нас і досі релігієзнавцем-єресіологом, ба більше — як доводить І. Лисяк-Рудницький, свідомо робив ставку на єресі як на єдино продуктивний для України "третій шлях" духовного розвитку, альтернативний… "духовбивчому" офіційному православ’ю, — котре ненавидив не менш палко, ніж згодом його небога" (10). С подачи брата и его сестра (мать Украинки) также пыталась использовать сектантство в антиправославных целях: "У кінці 80-х років Олена Пчілка зацікавилася сектантським рухом, сподіваючись використати його в культурницькій діяльності як рух "опозиційний до уряду, ідейний, хоч і на релігійному ґрунті". Але ближче знайомство з сектами переконало її в його реакційній, антинародній суті… Викриттю мракобісся сектантства присвячені оповідання "За правдою" (1889) та "Рятуйте!" (1897). Молоді герої оповідання "За правдою" студент-народник Лук’яненко, праля Надезя в пошуках правди, справедливості, людяності звертаються до сектантів, але знаходять там лише фанатизм, невігластво і обман. В оповіданні "Рятуйте!" жертвою сектантського фанатизму стає молода селянська дівчина Орися, яка перед шлюбом накладає на себе руки, щоб зберегти "душу невинну". Раньше эта девушка прекрасно пела в православном храме, собиралась замуж и все было хорошо. И вдруг: после знакомства с сектантами — повесилась в подвале. Казалось бы, мораль очевидна: не оставляй православного храма. Но нет. Пчилка была недовольна: там "дітям забивають голови біблійними легендами" (рассказ "Півтора оселедця"). Имелись в виду уроки Закона Божия. Родных детей она заботливо оберегала от таких уроков. Однако, получив домашнее атеистическое образование, самоучка Украинка без колебаний бралась за религиозные сюжеты. Преследуя при этом свои безбожные цели. Поэтому любой христианский сюжет в ее творчестве неминуемо превращался в антихристианский.
