. Так ее научил атеист Фейербах. Так она научила сестру (кстати, много ли требуется "фантазії" для создания "дублікатів"?).
С легкостью необыкновенной "реконструировалась" и эволюция священного: "Веди не наказують людові бути цнотливими, в їх не говориться ні про святість духовну, ні про повинность до рідного краю та громади. Одна тільки повинность виставляється там: догода богам… Дедалі почали уважати святим усе, що тілько приходилось до служби божої: ножі, ложки, палки і все, що потрібне було для поданку, святими уважались молитви, слова і міра святих гімнів. Люде, що гляділи божих поданків та святого багаття, сами почали зватися святими — Devas. Вони ж бо творили самих богів, добуваючи вогонь та Сому, викликаючи ранню зорю, день і сонце силою свого співу. І от з патріархальної громади арійської витворилася помалуі непримітно сувора святецька Браманська держава, де святці запанували міцно над усім людом і закували його у святі кайдани". Все хорошо. Вот только никак не удается уловить переход от полного отсутствия "священного" к его наличию. Он скрывается за емким термином "Дедалі".
Почти все в этом "курсі" было взято из иностранных источников. Поэтому один эмигрантский исследователь резонно призывал: "читаймо наперед уважно текст Менара". И приводил целые фрагменты, взятые из французского источника: "У рухливому і змінливому видовищі з’явищ первісний чоловік вбачає таємні сили, які він називає Богами. Він відчуває їх у собі і поза собою, він їх бачить і чує, він віддихає ними. Кожний рух, кожне враження напоює його Божественим життям" (цит. по: 9) и т. д. Именно эти тексты Украинка переводила "на українське" или просто пересказывала своими словами. Поэтому, когда через 20 лет возникла идея издать эту "історію", она писала сестре: "Назвати її слід "Історія давніх народів Сходу. Зложила Леся Українка по Менару, Масперо і інших".
Почти все в этом курсе было чужое. Но кое-что — явно от себя. Например, такой пассаж: "Отже віра була вся в руках магів, а народ не розумів навіть тих святих одправ, що співали маги. Се врешті не дивно, коли собі пригадаємо, як тепер в православних церквах співають давньою славянською мовою, в католицьких латинською, в жидівських давньою гебрейською, в турецьких арабськоюі всіх тих мов теперішні люде не розуміють, однак одправу слухають і святою називають". Некоторые в православных храмах не только "слухають", но даже и понимают услышанное. Об этом лучше спросить у тех, кто участвует в богослужениях. Проведем мысленный эксперимент. Вот, например,
